В 1985 році була встановлена 76 -міліметрова гармата на честь воїнів Радянської Армії - 267-ї стрілецької дивізії, які визволяли місто Сватове та села Сватівського району від німецько-фашистських загарбників, з написом : "Воинам-освободителям 267-й стрелковой дивизии"
267 стрілецька дивізії (Командир дивізії полковник Віктор Олександрович Герасимов, начальник штабу полковник Павло Васильович Морозов, командуючий артилерією дивізії Герой Радянського Союзу полковник Іван Кирилович Варопаєв) входила до складу 15-го стрілкового корпусу 6-ї армії (командуючий армією Ф.Н.Харитонов) Південно-Західного фронту (командуючий т. Ватутін).
До складу дивізії входили 844, 846, 848-й стрілецькі полки, 845-й артилерійський полк, протитанковий девізіон, девізіон "Катюш", дивізіон зенітної артилерії та інші спеціальні підрозділи.
267-а стрілецька дивізія пройшла славний бойовий шлях від Дону до Дніпра. Вона форсувала Сиваш, брала участь у звільненні Криму і міста Севастополя. Після завершення боїв у Криму, дивізія була перекинута в Прибалтику, де вела бої до закінчення війни. За відзнаку в боях при форсуванні Сивашу дивізія одержала назву "Сиваської". За військові подвиги в роки війни дивізія була нагороджена орденом "Червоного Прапора" і орденом "Суворова ІІ ступеню".
Після успішного завершення Кантемирівської операції 267-а стрілецька дивізія, переслідуючи противника, просувалась на захід за напрямком Кантемирівка-Марківка-Новопсков, Білокуракине-Сватове-Борова-Ізюм.
Ворог вперто чинив опір, прагнув закріпитися за кожним водним рубежем, за кожною висотою.
Колишній працівник штабу артилерії дивізії І.М.Стельмашонок в своїх спогадах пише:"23 січня 1943 року було звільнено Новопсков, а потім - Білокуракине і ми підійшли до Сватівського району. Маньківку, свистунів ку та інші села звільнили без особливих труднощів, а ось в Сватовому німці вчинили упертий опір".
Командування дивізії знало, що німці будуть вперто триматися за Сватове. Адже тут були зосереджені значні запаси продуктів і боєприпасів. Тому наступ на місто було почато в двох напрямках. 29 січня вночі на місто зі східного боку наступ повів 846-й стрілків полк під командуванням майора Ращупкіна, а два інших полки (844 -полковник Кисельов і 848 - майор Сажин) повели наступ в районі Гончарівка - Преображенне, де німці вчинили великий опір.
В Сватовому німці зустріли полк Ращупкіна сильним вогнем. На допомогу полку Ращупкіна прибула артилерія, і німці на світанку 30 січня залишили місто , відступили. Під час відходу вони підпалили елеватор з зерном, кілька дитячих садків та інших будинків міста.
Командир полку Ращупкін залишив у місті саперний батальйон для гасіння пожежі і знищення окремих німецьких стрілків, а останні частини полку направив на переслідування противника. На горбах ("горі") зав'язався великий бій. Полк було оточено переважаючими силами німецької мотопіхоти і танками. (біля 25 штук). І коли становище було зовсім безвихідним, радист полку викликав вогонь дивізійних батарей на себе. Команду зразу було виконано. Артилерія дивізії (командуючий полковник Воропаєв) нанесла удар по горбах і розбила німців.
Після звільнення міста Сватове 267-ма стрілецька дивізія пішла на захід, звільняючи міста і села України.
1 лютого 1943 року радянське інформбюро у своєму зведенні повідомило: "Наші війська в результаті знищувальної атаки оволоділи містом і великою залізничною станцією Сватове".
3 лютого 1943 року зведенні радянського інформбюро вказувалось : "Наші частини в районі Сватове зайняли ряд населених пунктів . Знищено до 800 гітлеровців,5 німецьких танків, 2 бронемашини і 24 гармати. Захоплено 17 гармат з боєприпасами, 16 автомашин, 11 радіостанцій, елеватор з зерном. В повітряних боях наші пілоти збили 11 німецьких літаків.
Багато патріотів-сватівчан надавали радянським воїнам посильну допомогу у звільненні міста. Житель міста Павло Степанович Риков перебував у підпільній групі, розповсюджував листівки і проводив роботу по зриву хлібопоставак. При наближенні Радянської Армії, він був посланий керівником підпільної організації Я.Г. Кривоносом через лінію через лінію фронту з планом розміщення німецької оборони в місті Сватове. В місто він повернуся разом з частинами Радянської Армії І зі зброєю в руках допомагав очистити Сватове від гітлерівців.
Михайло Іванович Щербак за вказівками керівника підпільної організації т.Кривоноса та інших створив військову групу організації, до якої ввійшли П.Л.Шаповалов, А.Ф.Фесенко, А.А.Почтарьов та інші. Ця група збирала зброю, встановлювала зв'язок з підпільною організацією військовополонених . При вступі частин Радянської Армії вона зі зброєю в руках захищала місто від залишків фашистських солдат, ловила поліцаїв, старост та інших зрадників Батьківщини. В селі Калинівка жителі Тиманова Ганна Миронівна та Іщук Яків Федорович надали допомогу радянським розвідникам. Їм же надали допомогу і жителі інших сіл. В селі Куземівка - Бавика Олексій Петрович, Калашников Яків Петрович, в ПІдкуйчайському - Гуленко Василь Якимович,Ляхов Володимир Михайлович, в Коломийчисі - Кускова Марія Андріївна.
Це ще далеко неповний перелік подвигів сватівчан в роки Великої Вітчизняної війни.
"Забирайте… свою гармату!"
Ну ось дійшла черга і до гармати, про історію появи якої в Сватове знають не всі. В ній, цій історії, - стовідсотковий портрет героїні нашого допису. Коротше, коли в 1985 році йшла активна підготовка до 40-ї річниці Перемоги, у Галини Тимофіївни Плющ (голови ради музею), з'явилася ідея встановити в парку знак на честь 267-ї стрілецької дивізії, яка звільняла Сватівщину. За роботу взялись місцеві художники, що стали пропонувати свої варіанти цього знаку.
І тут виникла ідея: "Чому не поставити гармату цієї дивізії?! Таку, яку я бачила в журналі "Пам'ятники України",- пригадує з молодим блиском у очах Галина Тимофіївна - І почала діяти!"
А діяла вона так. Пішла в райком партії, до одного з чиновників, який міг би допомогти. "Ви живете для того, щоб давати розпорядження", - почула у відповідь іронічне. "Та чи я прошу? Давайте напишемо до Київського військового округу прохання на райкомівському бланку. Я бланк прошу!" - говорила вона… і пішла ні з чим. Бланк допомогла їй добути людина, що працювала секретарем товариства охорони пам'ятників Наталка Коваленко. За що… й одержала. Це коли на райком партії прийшов лист із військового округу, в якому повідомлялось "Можете забрати гармату з Дніпропетровську."
"Я за цей лист - і у військомат : допоможіть!, - пригадує Галина Тимофіївна, - у них був спеціальний тягач. Не відмовили. Привезли із Дніпропетровська гармату. Тут нова проблема : Військомату терміново знадобився тягач, треба негайно встановити гармату. Бачу, ніхто нічого не вирішує, треба самій доводити справу до кінця. В парку ставити - не годиться, втрачається вона. А військомат уже попередив "Привезли до твого двору!". Я йому у відповідь : "Поставте на вулиці, біля двору!" І тут ідея! Звичайно! Саме на вулиці! На центральній, на розвилці - на виду!. Забурдаєв І.І., спасибі підтримав. Принесла я журнал, де була фотокартка гармати, стала керувати "будівництвом" п'єдесталу.
На 40-річчя Перемоги урочисто відкривали цей, тепер вже, пам'ятник Приїздили ветерани з колишньої 267-ї стрілецької дивізії, дивувались, фотографувались біля гармати, і на гарматі…".
