У біографії дуже важлива сторінка. На підприємстві працювали два Герої Радянського Союзу. Про одного з них - Миколу Івановича Почтарьова - дуже добре відомо і в ЗАТ "Сватівська олія", і жителям району.Він більше сорока років працював на заводі, заслужив високий авторитет і повагу людей.
У перші післявоєнні роки у відродженні підприємства брав безпосередню участь і Павло Васильович Коваленко, також нагороджений званням Героя за мужність, виявлену у боях за Батьківщину.
20 річним юнаком у 1943 році Почтарьов здійснив подвиг під час форсування Дніпра, за що й був удостоєний найвищого звання.
А в армію він був призваний у листопаді 1941 року, і вже через 2 місяці вступив у перший бій з фашистами. Воював на Воронезькому 1, 2, 3 і 4-му Українських фронтах. Відрізнявся великою сміливістю та самовідданістю. Саме ці риси характеру зіграли роль, коли старший сержант Микола Почтарьов повів за собою бійців на штурм ворожого укріплення, і ворога було знищено.
Після Дніпра на Захід він пройшов командиром мінометного зводу. Було немало боїв, у яких Микола Іванович виявив мужність та відвагу. Він був нагороджений медалями "За взяття Берліна", "За відвагу", "За взяття Будапешта", "За перемогу над Німеччиною".
У 1946 році, після демобілізації, Почтарьов повернувся у рідне місто Сватове і одразу почав працювати на держолійзаводі № 7. Починав він свою трудову діяльність інструктором відділу кадрів. Потім Микола Іванович працював заступником директора заводу, начальником сировинного цеху. Він був учасником та організатором великою роботи по відновленню зруйнованого німецькими окупантами підприємства, реконструкції виробництва, будівництва нових приміщень.
Ці роки Сватівський олійно-екстракційний завод посів провідне місце у олійно-жировій промисловості України. Для цього знадобилася велика робота колективу, який став рідним для Миколи Івановича.
Біля входу на ЗАТ "Сватівська олія" встановлено меморіальну дошку, де розповідається, що на підприємстві працював Герой Радянського Союзу Микола Іванович Почтарьов. Його іменем названо одну з вулиць Сватового. Микола Іванович брав активну участь у суспільному житті підприємства і району, часто зустрічався з молоддю заводу та школярами.
У трудовій книжці Героя Радянського Союзу Миколи Івановича Почтарьова вказано лише одне місце роботе - Сватівський ОЕЗ, якому він віддав майже чотири десятиліття свого життя.
Там же, перед входом на підприємство є ще одна пам'ятна дошка. На ній вказано, що на заводі працював і Герой Радянського Союзу Павло Васильович Коваленко.
Зовсім небагато часу відрахувало йому життя. Народився він далеко від Сватівщини, у Казахстані. Втративши батьків, Павло Коваленко виховувався у дитячому будинку. Він дуже рано став самостійним, ще юнаком навчався заробляти на життя. 14-річним підлітком працював учнем слюсаря, одним з перших серед сватівчан оволодів професією шофера.
У Сватовому Павло Васильович створив сім'ю, добре працював, але настав грізний час і він пішов захищати Батьківщину.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Павло Васильович з перших днів був на фронті. Він зарекомендував себе, як свідчать документи, "вольовим, ініціативним командиром, що може повести за собою бійців та перемогти ворога".
Павло Васильович у боях отримав кілька важких поранень, але кожного разу, після лікування, знову повертався на фронт. Він був мінометником, командиром стрілецького підрозділу, добре керував танком і автомобілем.
У багатьох складних військових операціях брав участь Коваленко. Його мужність була відзначена високими нагородами. У 1944 році П.В. Коваленко був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Також він був нагороджений орденами Червоного прапора, Червоної Зірки, Олександра Невського, Вітчизняної війни І і ІІ ступенів та медалями.
Після закінчення війни Павло Васильович повернувся до Сватового. Він почав працювати на держолійзаводі № 7. Час був дуже важкий. Ще не повністю було відновлено виробничу могутність, і підприємство випускало продукції менше ніж до війни.
Вимагали суттєві зміни у технічному переозброєнні. На зміну гужовому транспорту, який був основним у передвоєнні роки, прийшли автомашини.
І Павло Васильович Коваленко займався роботою автотранспорту. Без сумніву, у мирній праці ставав у пригоді його військовий досвід, вміння знаходити можливості для вирішення різних проблем.
Однак на заводі йому довелося працювати недовго. Фронтові рани все частіше нагадували про себе. Здоров'я Павла Васильовича погіршувалося і в серпні 1949 року віці 33-х років, він пішов з життя.
У Сватовому є вулиця імені Коваленка. Ім'я Павла Васильовича значиться серед 8 Героїв Радянського Союзу - сватівчан на меморіалі Слави, Пам'яті та Скорботи. Добру та світлу пам'ять залишив він про себе у колективі заводу.
На заводі працювало немало людей, які пройшли Велику Вітчизняну війну. Олександр Кирилович Ірха, Іван Михайлович Шульга, Микола Миколайович Овчаренко, Михайло Васильович Зінченко, Федір Іванович Кайдаш, Микола Макарович Сірик, Григорій Андрійович Бровко, Андрій Петрович Котляр, Михайло Іванович Куделі та багато інших.
Колишні фронтовики, що завоювали мирне життя, працювали з високою відповідальністю і виконували завдання так, як і бойові накази у грізні воєнні роки. Ветерани Великої Вітчизняної війни назавжди стали гордість і славою в історії заводу.
(В.Верещагін. Герої у біографії заводу// Новини Сватівщини. - 2003. - 22 жовтня)
