Я не хочу, щоб людям знову,
Снились вибухи, клекоти грому,
Хай їм сняться лиш маки червоні,
Щедре сонце на чистій долоні
Та це птахи в дзвінкім передзвоні.
Ці чудові поетичні рядочки належать Тимофію Андрійовичу Полякову, який був безмежно закоханий в життя, в рідну землю Сватівську, в людей праці. З першого подиху життя і крізь усі негаразди Тимофій Поляков проніс у собі почуття людяності, палкого співчуття і милосердя до людей.
Народився Тимофій Андрійович чудової пори року – весною – 5 березня 1917 року в селі Мілуватка Сватівського району в сім’ї сільського коваля. Оскільки він був єдиним сином в сім’ї, батьки дуже хотіли дати йому гарну освіту. Тимофій Андрійович закінчив Артемівський дорожньо-транспортний технікум, а потім поступив до Першого Харківського медичного інституту, так як дуже хотів стати лікарем і бути схожим на свого улюбленого літературного героя Платона Кречета.
З перших днів страшного лихоліття війни – Тимофій Поляков солдат. Через тиждень після закінчення інституту 27 червня 1941 року він був призначений начальником медично-санітарної служби діючого мотомеханізованого полку на Південно-Західному фронті.
В серпні цього ж року він був тяжко поранений і евакуйований в шпиталь м. Куйбишева, а пізніше в м. Самарканд. Тут він і зустрів свою кохану дружину Ларису Петрівну, невичерпне джерело творчого натхнення на протязі всього життя. В 1944 році подружжя Полкових разом з сином повертаються на Україну. З 1944 по 1955 роки Тимофій Андрійович займав посаду завідуючого райздраввідділом. З 1955 по 1959 роки очолював колектив районного кожно-венерологічного диспансеру, з 1969 по 1972 був замісником головного лікаря центральної районної лікарні, з 1972 по 1997 рік знову завідував кожно-венерологічним диспансером.
Писати почав ще в студентські роки і друкувався в студентській пресі. В 1952 році вийшли в світ повісті П. Павленко “Степное солнце”, а також “Пакистанские рассказы” Н. Тихонова в українському перекладі Тимофія Андрійовича Полякова.
Тимофій Андрійович був одним із засновників створення літературної студії “Світанок”, і його поетична творчість була тісно пов’язана зі Сватівською районною газетою. В ній він вперше надрукував свої ранні твори, зі сторінок газети він спілкувався з читачами язиком поезії.
За його життя вийшла збірка віршів “Хай сняться червоні маки” (1994р.). Кожного разу, коли береш до рук цю збірку віршів, то з великою насолодою вчитуєшся в кожний рядочок поета – скільки в них незрадливої любові до життя, до людини, до рідного краю, скільки тепла і юначої завзятості у прагненні зрозуміти покликання кожного із нас. На слова віршів Т. Полякова “Поле моє поле”, “Про медсестру”, “Журавлині ключі” самодіяльний композитор, поет і співачка Антоніна Павлівна Боярська створила чудову музику.
Член Союзу журналістів України Тимофій Андрійович Поляков виховав двох дітей. Син – Поляков Олександр Тимофійович – лікар, донька – Наталія Тимофіївна – вчитель. Протягом 56 років вірною подругою йому була його дружина Лариса Петрівна Полякова.
За бойові заслуги Тимофій Андрійович нагороджений двома орденами “Вітчизняної війни І ступеня”, медаллю Жукова, ювілейними медалями. Помер Тимофій Андрійович 7 травня 1998 року. Він заповідав передати місту зібрану ним і членами його сім’ї бібліотеку. Його наказ був виконаний і книжковий фонд центральної бібліотеки міста поповнився безцінним даром його особистої бібліотеки. У квітні 1999 року рішенням сесії Сватівської райради було присвоєно нашій районній бібліотеці ім’я Т.А. Полякова.
Проходять роки, а його вірші хвилюють наші серця, вони відгукуються в душі кожного енергією, радощами і печалями. Вони зіткані з ніжних і тривожних ударів серця. Т.А. Поляков добра і порядна людина, являється прикладом для людей, бо девіз його життя був таким: “Жити так, щоб життя не було даремним”.
