Сватівська Центральна районна бібліотека
імені Т.А. Полякова
Официальный сайт
Карта сайта На главную страницу Установить закладку Написать письмо Поиск по сайту

Яндекс.Метрика

Вулицями нашого міста


Краєзнавча подорож «Вулиці міста розповідають»


Микола Іванович Почтарьов – Герой Радянського Союзу. Його життя – нині уже історія Сватівщини. Його пам’ять увічнили назвавши один з провулків іменем Героя.
Микола Іванович – корінний сватівчанин, який народився у 1923 році в родині робітника-слюсаря. В 1939 році він розпочав свою трудову діяльність в колгоспі ім.Будьонного.
В 1941 році М.І.Почтарьов був призваний до лав Радянської армії. В Великій Вітчизняній війні брав участь до переможного травня 1945 року. Перебував на різних фронтах: на північно-західному, 1 Українському, 3 Українському, 4 Українському.
В атестаціях тих грізних років командира взводу Почтарьова М.І. відзначено так: «Дисциплінований, вимогливий до себе і підлеглих, морально стійкий, має значну силу волі. В бою сміливий і рішучий…»
1943 рік… Батальйону поставлено завдання: першими форсувати Дніпро. Це дуже відповідально і, разом з тим, дуже небезпечно. Чотири дні і чотири ночі самовідданої боротьби за Дніпровський плацдарм. Не вистачало боєприпасів, четверо діб бійці не тримали і крихти в роті, четверо діб ніякої надії вижити. Але, разом з тим, непохитна віра в перемогу і віддана любов до Батьківщини. Саме це тоді допомагало вистояти нашим бійцям. Наш земляк один з перших ступив на правий берег Дніпра. І їм же першим довелося відбивати не одну танкову атаку ворога. Підоспіла допомога і ворог таки здався. За цей подвиг Микола Іванович Почтарьов був удостоєний найвищої нагороди – звання Героя Радянського Союзу.
Після закінчення війни солдат повернувся до рідного міста. Працював на олійно-екстракційному заводі на керівних посадах. Запам’ятався він землякам активною громадською позицією, неодноразово обирався депутатом районної ради, був активним комуністом.
Помер наш славний земляк у 1990 році.

Свистун Яким Пахомович
Іменем цієї людини названий провулок, який починається з вулиці Лихачова. Людина буремного революційного часу, людина історії. Народився Яким Пахомович в 1875 році у Сватовому. 15-річним хлопцем пішов на заробітки. Вантажив чували на паровому млині, наймитував у багатих, а коли у 1895 році в Сватовій-Лучці розпочалося будівництво залізниці – влився в армію робітників.
У 1905 році на станції Сватове почала діяти група революціонерів-більшовиків яку очолювали Петро Рябченко і Прокіп Дубина. Яким Свистун виконував відповідальні завдання групи, був зв’язківцем, доставляв у Сватове прокламації, які таємно друкувалися у Донбасі.
У прокламаціях розповідали про нестерпні умови роботи на заводах, закликали народ підійматися на боротьбу. Партійна організація, тісно зв’язана з партійним центром Донбасу, вела широку пропаганду серед робітників. Безпартійний слюсар Свистун продовжував виконувати відповідальні доручення. Черговий по депо запропонував його призначити помічником машиніста. Тепер він міг бувати у справах організації у Куп’янську, Лисичанську, Попасній, не викликаючи підозри.
9 грудня 1905 року в паровозному депо був оголошений страйк. Паровозники, слюсарі, стрілочники вимагали повернення на роботу звільнених працівників, встановлення восьмигодинного робочого дня, скасування штрафів. Цю вимогу до адміністрації передав страйковий комітет, до складу якого входив і Яким Свистун. А через 2 дні на станції Сватове відбувся великий мітинг солідарності. Залізничники підтримали робітників депо. Страйковий комітет узяв під контроль станційний телеграф. Я.Свистун отримав телефонограму. В ній начальнику станції повідомлялось про поїзд з козаками-карателями, який викликали для розправи з непокірними людьми. Більшовики негайно зібралися і вирішили пустити поїзд під укіс. Цей план допоміг здійснити стрілочник Лука Волох. Жандарми козаків не дочекалися.
У жовтні 1917 року на станції Сватове був створений перший революційний комітет. Яким Пахомович Свистун став одним з його членів. Він створив на станції міліцію, став її начальником. Тоді ж він став і комуністом. Згодом партія направляє Я.Свистуна на роботу в ЧК.
Після громадянської війни Яким Пахомович повернувся на роботу в депо. Його не раз обирали членом бюро райкому партії. До останніх днів свого життя він брав активну участь у житті парторганізації, був активним у громадській роботі.
Помер Я.Т.Свистун у 1956 році. Сватів чани поховали його на центральній площі міста. Жменька землі з його могили у сватівській капсулі лягла у фундамент пам’ятника Леніну, закладеному на пл.Героїв у м.Луганську.

Щербак Роман Іванович
Його ім’я носив один з провулків міста (нині це провулок Садовий). З ім’ям цієї людини пов’язана історія міста часів громадянської війни.
Народився Щербак Роман Іванович 19 липня 1894 року у бідній селянській сім’ї, в селі Сватова-Лучка Куп’янського повіту Харківської губернії.
З 1902 року навчався в церковно-приходській школі, яку закінчив у 1905 році.
У 1908 році із-за тяжких матеріальних обставин сім’ї поступив хлопчиком до судового слідчого, де одержував 3 карбованця в місяць. Через рік перейшов на службу в контору в якості переписувача, де навчився друкувати на машинці і прослужив там до 1914 року. В цьому ж році перейшов на службу в Куп’янську міську управу, а згодом, через рік, був призваний на військову службу і призначений писарським учнем у Харківську місцеву бригаду. Тут він склав екзамен в реальне училище і був відкомандирований у 21-й піхотний запасний батальйон в м.Курськ. Потім був відправлений на позицію і призначений в діючій 9-й артилерійський Кавказький полк. Перебуваючи в цьому полку вступив до партії, потім був направлений у Сватове. Тут він одразу приступив до організації Червоної Гвардії. В середині березня 1918 року при німецько-гайдамацькому наступі Щербак був призначений ад’ютантом при командирі Годлевському. В Сватове вони прийняли декілька боїв і під натиском німців стали відступати на Ростов, а потім в Царицин.
Коли склалася критична ситуація на фронті, партія направила Щербака на фронт, де він керував пересуванням військових вантажів від Владимирова до Царицина.
У квітні 1919 року його командирували на Україну в м. Куп’янськ. Тут він був начальником контррозвідки.
У 1925-1928 роках навчався у вечірньому комуніверситеті ім.Артема у м.Харкові.
З 1933 по 1936 роки працював начальником відділу НКВД в м.Чугуєві, потім в Чернігові, потім, деякий час, працював у м.Запоріжжі.
Коли Роман Іванович працював начальником господарського відділу НКВД Херсонської області він був премійований золотим годинником з підписом «За энергичную и усердную работу», нагороджувався бойовою
зброєю, а також 2 срібними портсигарами «За энергичную работу по борьбе с контрреволюцией».

В нашем городе есть улица имени Александра Матросова. Напомним читателям, особенно юным, кто такой Матросов и что он совершил.
Даже самые скептичные историки не сомневаются в том, что зимой 1943 года, у деревни Чернушки Локнянскго района Псковской области Александр Матросов заставил замолчать вражеский пулемет накрыв его своим телом. Исследователи расходятся лишь в дате (23 или 27 февраля - подвиг приурочили ко дню Советской Армии) и деталях. Поступок безусловен - но о самом человеке не известно почти ничего. Кто такой Матросов?
Хрестоматийная версия: Александр Матвеевич Матросов родился в 1924 году в Днепропетровске, рано потерял родителей, воспитывался в Ивановском детдоме Ульяновской области и в трудовой детской колонии Уфы. В октябре 1942 был призван в армию и направлен курсантом в пехотное училище. В ноябре 1942 добровольно отправился на фронт. Непонятно, где именно родился Александр Матросов, и почему он попал в трудовую детскую колонию фактов мало, и их место занимает миф.
Национальная версия: писатель Рауф Насыров уверен, что на самом деле Матросова звали Шакирьяном Юнусовичем Мухамедьяновым, и родился он в деревне Кунакбаево,, что в Учалинском районе Башкирии. Бумаги детских домов Башкирской АССР не сохранились, но Рауф Насыров предполагает, что из детприeмникa-pacпpeдeлитeля Шакирьян попал в детдом города Мелекеса. Там он и стал Сашкой Матросовым: рус-ским среди беспризорников была совсем другая цена, а "националов" притесняли. Днепропетровск своим родным городом он назвал случайно - на самом деле Шакирьян в нем ни разу не был.
Патриотическая версия настаивает на другом. Раскулаченного крестьянина Матвея Матросова отправили в Казахстан, где он и сгинул. Его сын попал в детдом, сбежал, беспризорничая, доехал до Уфы и попал в трудовую колонию. Там он стал примером для остальных воспитанников. В 16 лет Матросов вступил в комсомол и стал помощ-ником воспитателя - но тут активиста застукали с одной из воспитанниц. Тогда его исключили из комсомола, и Великая Отечественная война застала его за станком на производстве...
Романтическая версия утверждает, что в трудовую колонию Матросов попал по иной причине. Он был озорным детдомовцем и увлекался морем: это кончилось тем, что мальчик пробрался на кладбище, вскрыл склеп, снял парадный морской мундир с трупа князя Оболенского и щеголял им среди товарищей. Затем он и три его детдомовских друга организовали тайное общество, обзавелись лодкой и решили плыть в Москву, чтобы рассказать товарищу Сталину о своем счастливом детстве. Остряк, придумавший эту историю и запустивший ее в Интернет, явно издевался над матросовским мифом. Свое общество, по его словам, мальчишки на-звали "Норд-вест".
Кем бы он ни был - Александром или Шакирьяном, - основные моменты его биографии бесспорны. В жизни подлинного Матросова были и ивановский детский дом, и уфимская трудовая колония, и работа помощником воспитателя.
Подвиг безусловен - но о том, что именно сделал Матросов, не перестают спорить до сих пор.
Что он совершил
По официальной советской версии Матросов бросился на пулемет. Первое сообщение о его смерти звучит так: "В бою за деревню Чернушки комсомолец Матросов, 1924 года рождения, совершил героический поступок - закрыл амбразуру дзота своим телом, чем и обеспечил продвижение наших стрелков вперед. Чернушки взяты. Наступление продолжается" В перестроечные времена стали говорить о явном несообразии этой истории.
Писатель-фронтовик Вячеслав Кондратьев (он записал Матросова в штрафники) считал, что тот забрался на крышу дзота и пытался наклонить дуло пулемета к земле. С ним спорит историк Борис Соколов - дотянуться до скрывающегося в широкой амбразуре дула Матросов не мог, скорее всего он пытался расстрелять врагов через вентиляционное отверстие. Отбиваться от него и вести огонь из пулемета немцы не могли: Матросова убили, но красноармейцы получали крохотную передышку, и ее хватило для того, чтобы пересечь простреливаемое пространство

Одна из улиц нашего города носит имя Ивана Крылова. Крылов Иван Андреевич (02.02.1769 года (по другим данным, 1768 год), Москва - 09.11.1844 года, Петербург) - русский писатель, баснописец, журналист.
родился в семье армейского офицера, выслужившегося из солдат. Детские годы прошли на Урале и в Твери (ныне Калинин). Рано узнал материальные лишения, ещё подростком вынужден был поступить на службу подканцеляристом. Переехав в Петербург (1782), был мелким чиновником в Казённой палате. Отсутствие систематического образования восполнял самостоятельным изучением литературы, математики, французского, итальянского языков. В 14 лет написал комическую оперу "Кофейница" (1782), которой живо изобразил нравы провинциальных крепостников. В 1786-1788 созданы комедии "Бешеная семья", "Сочинитель в прихожей", "Проказники", высмеивающие пустоту и развращённость столичного дворянства, и трагедия "Филомела", направленная против деспотизма. В 1789 году Крылов предпринял издание журнала "Почта духов", в котором печатал свои сатирические письма, смело обличавшие пороки дворянского общества, зло-употребления бюрократического аппарата.
В журналистской деятельности, а также в повести "Каиб" (1792) и других прозаических произведениях Крылов выступил как продолжатель просветительной сатиры Н. И. Новикова.
Смелая сатира Крылова вызвала недовольство Екатерины II - писателю пришлось прекратить литературную деятельность и на несколько лет скрыться в провинции.
В 1799-1800 написана злая антиправительственная "шуга-трагедия" "Трумф" ("Подщипа"), которая распространялась в рукописных списках. Лишь в 1806 году Крылов смог вернуться в Петербург.
В 1806-1807 написал комедии "Модная лавка" и "Урок дочкам", высмеивавшие галломанию дворянства и имевшие большой успех.
В 1812-1841 служил помощником библиотекаря в императорской Публичной библиотеке.
В 1809 году вышла 1-я книга басен, обозначившая начало активной работы Крылова как баснописца.
Все, кто учился в школе обязательно знакомы с творчеством этого великого человека. Считаем уместным в нашей рубрике напомнить некоторые известные и популярные цитаты и афоризмы Крылова, которые смело можно назвать «народными» - не по происхождению, а по употреблению. Актуальность их не утратилась через века.
Многие, хоть стыдно в том признаться, 
С умом людей боятся 
И терпят при себе охотней дураков.
***
Таланты истинны за критику не злятся:
Их повредить она не может красоты, 
Одни поддельные цветы дождя боятся.
***
Уж сколько раз твердили миру, 
Что лесть гнусна, вредна; но все не впрок, 
И в сердце льстец всегда отыщет уголок.
***
Услужливый дурак опаснее врага.
***
Если голова пуста, 
То голове ума не дадут места.
***
Завистники на что ни взглянут, 
Поднимут вечно лай; 
А ты себе своей дорогою ступай:
Полают да отстанут.
***
Как бывает жить ни тошно, умирать еще тошней.
***
Кого нам хвалит враг, в том, видно, проку нет.
*** 
Кто ж будет в мире прав, коль слушать клеветы?
***
Орлам приходится и ниже кур спускаться, 
Но курам никогда до облак не подняться.
***
Погода к осени дождливей, 
А люди к старости — болтливей!
***
У сильного всегда бессильный виноват.
Материалы собрал А. Крицкий.

Одна з вулиць нашого міста носить ім'я Якова Семеновича Блудова. Мало зараз знають, хто ж він є, і як його ім'я пов'язане зі Сватівщиною. Сватівські краєзнавці допомогли редакції в пошуках матеріалів про цю людину
Я. С. Блудов - один з найвідоміших вчених України, учасник Жовтневої революції і громадянської війни, член КПРС з 1917 року, заслужений працівник вищої школи, професор Харківського державного університету. А народився Блудов у Кубинському повіті на Харківщині в 1897 році. Здавалося б, чому саме сватівчани увіковічили його пам'ять? Справа в тому, що батьки Блудова були залізничними працівниками, і їх направили працювати на Сватівщину.
Уже в 1915 році Я. Блудов бере участь у революційному більшовицькому гуртку. Працює залізничником. Незадовго до революції був зааре-штований, та після революції був звільнений. І обраний секретарем Сватівського комітету залізничників. З перших днів революції працював одночасно і секретарем штабу Червоної Армії і комісаром Сватівської дільниці колії. Виїздив на відбиття атак білокозаків. І як написав у своїх спогадах пізніше сам, він був комісаром ешелону, оспіваного В. Сосюрою у відомій поемі «Червона зима», а потім брав участь в бою проти ні-мецьких загарбників при захисті м. Сватового.
В липні 1918 року брав участь в проведенні всеукраїнського страйку залізничників. Брав участь в боях проти Петлюри, а після звільнення нашого міста знову працював на попередній посаді.
В 1923 році був направлений на навчання в університет ім. Артема, а по його закінченню був рекомендований до аспірантури українського інституту марксизму-ленінізму.
В 1929 році був направлений до Харківського окружкому партії, який рекомендував його ректором Харківського інституту освіти. Та, як більшість відомих особистостей того часу, Я, С. Блудов був у 1937 році репресований «за участь у контрреволюційній троцкістській групі». Спочатку йому дали три роки, потім ще п'ять. Покарання відбував у Воркутлазі.
В 1939 році був звільнений турботами багатьох своїх соратників. Та добиватися визнання заново було нелегко. Навіть в роки війни, коли Я. Блудов просився на фронт, за ним тільки посилили нагляд. Та згодом таки знову влада повертає Я. С. Блудова на партійну роботу під час війни. Та все ж офіційного зняття вироку він зміг добитися тільки в 1956 році.
В 1953 році секретар колегії КПК Леонов, який розглядав апеляцію, подану Блудовим на ім'я 19 з'їзду партії, заявив: «Ишь, чего захотел, вернуть его в партию. Ходишь по советской земле и будь этим доволен. Иди отсюда»
Тільки після реабілітації Я. С. Блудов повернувся до роботи в Харків-ський державний університет. І не зважаючи на пережите, у своїй авто-біографічній довідці Блудов згодом написав:«Мне довелось работать под руководством виднейших революционеров, светлых умов нашей эпохи, вернейших сынов нашей партии, замечательных большевиков славной ленинской когорты. Довелось бывать на митингах и видеть Ленина, а еще встречаться с великой коммунисткой - Н. К. Крупской».
Помер Я. С. Блудов у 1984 році. Складна доля на перехресті двох століть...

Підбірка провідного бібліографа Лебединець І.Я.
Сватовская ЦБС
Все размещаемые на сайте материалы охраняются законом "Об авторском праве".
Перепечатка материалов данного сайта разрешается с обязательным размещением ссылки на источник.
© 2006. All Rights Reserved
 
Hosted by uCoz