На площі імені 50-річчя Перемоги знаходиться меморіальний комплекс, де в братських і одиночних могилах поховані земляки, які віддали своє життя за світле майбутнє. Це священне місце. Тут проводили і проводять мітинги, демонстрації та інші заходи. Сюди в свята ті в будні приносять сватів чани квіти і вінки.
Перші поховання меморіального комплексу відносять до 1918 року. 19 грудня 1918 року в братській могилі були поховані 4 бійця (Вискребцов Е.Р., Головін П.К., Кандабаров І.П., Щербаченко Г.Я.) Крюковського партизанського загону, які загинули при визволенні слободи Сватове від петлюрівських військ.
У 1919 році сюди були перепоховані останки бійців Сватівського фронту, які загинули в квітні 1918 року при захисті слободи від навали німецьких військ. В цьому ж місці в окремій могилі був похований і командуючий Сватівським фронтом, командир загону балтійських моряків В.М.Годлевський, який героїчно загинув при захисті слободи.
З 1918 по березень 1922 року, в період боротьби з бандитизмом, від рук бандитів героїчно загинули і були тут поховані : командир загону по боротьбі з бандитизмом Олександр Чуєв, Курочка, Макогон, перший Сватівський військовий комісар Стариков Мойсей Васильович, член першого Сватівського волревкому, голова Борівського ревкому Минка В.Ф., продкомісар Корчагін, продармійці Ведмедев, Якубенко, та 16 Сватівських міліціонерів (прізвища невідомі).
Тут же поховані і невідомі воїни Першої Кінної Армії, які загинули в грудні 1919 року при звільненні слободи від денікінських військ.
В 1920 році тут був похований секретар першого райкому комсомолу Василь Бортників, а в 1932 році - голова комнезаму Василь Калинович Роздлений, який загинув у період класової боротьби.
(Королько Л.М. Сватове рідне моє: Путівник (Рукопис). - Сватове. - 1993)
В 1943 році в братську могилу були підзахоронені 121 воїн 846-го стрілецького полку 267-ї стрілецької дивізії, які загинули при визволенні міста, а також воїни, що померли від ран в госпіталях.
В 1949 році тут був похований померлий від ран Герой Радянського Союзу
Коваленко Павло Васильович.
В 1952 році сюди були перепоховані останки 13 комуністів, розстріляних фашистами в серпні 1942 року в урочищі Гапчино і встановлено пам'ятник - скульптуру воїна з 11-ма меморіальними плитами з прізвищами похованих.
(Книга Памяти Украины: Луганская область: в 15 т. / Главная ред.кол. : И.А.Герасимов (рук) и др.; областная ред.кол. Л.И. Дайнеко ( рук) и др.- Т.15: Сводный,-Луганск, 1998, с.565)
Меморіал Слави, Пам'яті та Скорботи - місце поховання бійців, які в січні 1943 року полягли в боях за наше місто. Вони були людьми різних місць колишнього СРСР. Та всіх об'єднувало бажання розгромити ворога і звільнити свою Вітчизну.
Давид Михайлович Барон родом з Харкова. Він захоплювався мистецтвом, був талановитим актором. Але доля розпорядилася так, що довелося взяти в руки зброю і стати на захист Батьківщини.
Багато років в День Перемоги рідні Давида Михайловича приїздили в Сватове, щоб побувати на його могилі.
Михайло Андрійович Кочаков за національністю марієць. 22 червня 1941 року він відсвяткував весілля з дівчиною Клавою. Та на перешкоді щастю молодої сім'ї постала війна. Михайло пішов на фронт. Не раз доводилося йому брати участь у тяжких боях. Та куля щоразу обминала воїна. А в боях за визволення нашого міста Михайло Кочаков загинув смертю хоробрих. Однополчани повідомили про це його дружині, якій тоді ледве виповнилося 20 років.
Ксаверій Михайлович білорус за національністю, за професією був вчителем. За рік до війни він закінчив педагогічний інститут і викладав математику. Та, як і мільйони інших людей, змушений був йти на фронт. В бою за Сватове Ксаверій Олехнович загинув. Слідопити Сватового мали зв'язок з його Батьківщиною. Звідти було отримано дані, що в ті січневі дні 43-го загинули й сестра Олехновича, розстріляна фашистами в білоруському селі.
Тільки-но був звільнений Старобільськ, як разом з радянськими військами пішов у діючу армію Федір Зінченко, якому тоді йшов лише 17-й рік. Він був сповнений прагнення битися з загарбниками, щоб остаточно вигнати їх з Батьківщини. Але не судилося. Юнак загинув при визволенні нашого міста. Федір Зінченко навічно залишився 17-річним.
"Навічно сімнадцятирічний" Новини Сватівщини. - 2003. - 29 січня
